Агроландшафт Урича
“Село Урич, засноване наприкінці XV – на початку XVI ст., є особливим з точки зору органічного поєднання його архітектури та ландшафту. Культурна цінність його ландшафту полягає у тому, що він зберігає традиційне землекористування та ведення сільського господарства на тлі традиційної дерев’яної житлової та громадської забудови. В історії села можна виділити три фази: становлення (кінець XV – XVI ст.), розвиток (XVII – перша половина ХХ ст.) та депресія (друга половина ХХ – початок XXI ст.)”[1].
У другій половині XVI ст. в “ландшафті “Уріцької котловини” в повноті проявляється культура бойківського етносу з його особливостями аграрної діяльності. Для освоєння територій під сільськогосподарські угіддя поступово вирубували навколишні ліси, а звільнені землі використовували для влаштування пасовища або для рільництва. Про застосування вирубно-вогневої системи свідчить топонім “Погар” – велика ділянка, яка об’єднує кілька десятків орних земель у центральній частині села. Освоєння земель відбувалося на пологих схилах гір, а ділянки потоків та прилеглих до них схилів залишалися незайманими”[2].
“У другій половині ХVІІ ст. починається активна аграрна діяльність людей у ландшафті, які ставлять за мету отримати прибуток від освоєння землі. Протягом XVII-XVIII ст. “Уріцька котловина” набувала рис класичного бойківського ландшафту з його двопільною та вирубно-вогневою системами. Така етно-господарська система проіснувала близько трьохсот років. За цей період ландшафт адаптувався до постійного втручання людини і одночасно етнос адаптувався у ландшафті”[3].
“У другій половині XIX ст. з ліквідацією кріпосництва та феодальної повинності в Галичині встановлюються інші економічні відносини. Починається період промислової революції. Такі сировинні ресурси, як нафта, природний камінь, ліс, стають об’єктами зацікавлення підприємців. Після того, як в 1868 року австрійський уряд скасував закон про неподільність селянських земель, майнове розшарування селян набуло великого розмаху. Це привело до ущільнення забудови, поступового заселення ділянок, розташованих у незручних для господарювання місцях”[4].
“З точки зору планування та забудови село не відрізнялося від традиційних бойківських поселень середини XIX ст. Забудова скупчилася в долині річки Урічанки і разом із садибами творила пасмову форму із багатовуличним розгалуженням у центрі села”[5].
“Період промислової революції для Уріча розпочинається 1889 року, коли в межах його ландшафту почали видобувати нафту. На той час викопали дві шахти для добування нафтової ропи, а 1891 року на околицях села з’являється перша нафтова свердловина. Таким чином, освоєння ландшафту відбувається двома шляхами: подальшим використанням лісових та сільськогосподарських угідь та розвитком нафтодобування”[6].
“Промислове втручання в ландшафт з одного боку сильного вплинуло як на природні елементи, так і на виднокрай ландшафту, а з іншого боку сприяло розвиткові села”[7].
“Новий етап в освоєнні “Уріцької котловини” припадає на 40-60 роки ХХ ст. Він знаменувався зміною характеру сільськогосподарського виробництва, а разом з тим і зміною землекористування. Колгоспно-радгоспна система внесла у ландшафт крупний модуль полів, не характерний для Бойківщини. Це було зумовлено введенням державної власності на землю, а також використанням сільськогосподарської техніки для обробітку ґрунту”[8].
“На початку 90-х років ХХ ст. почався новий етап у розвитку “Уріцької котловини”. Із проголошенням незалежності України відбулись зміни у суспільно-політичних відносинах, які вплинули на економічний стан села. Ліквідація колгоспно-радгоспної системи та процеси приватизації повернули незначну частину людей в аграрний сектор. Архаїчна дрібноконтурна структура агроландшафту поступово витісняла крупномодульну, а покинуті землі знову відводили під сільськогосподарські угіддя. Таким чином характер і структура агарного ландшафту набули свого первісного вигляду”[9].
“Сьогодні парцеляція села Урич повністю збереглася лише на нижніх рівнях, а на верхніх втрачена через заліснення та ліквідацію приватних меж у час утворення держлісфонду. Краєвид села виглядає регулярно спланованим і подрібненим на вузькі смуги, що формуються орними землями та сінокосами, натомість на середніх рівнях домінують великі площі аграрних земель.
Культурний ландшафт Урича, який сформувався у XV—XVI ст. і розвинувся у XVIII — першій половині XX ст., сьогодні в основному зберігає структуру землекористування та традиційну дерев’яну забудову”[10].
- ↑ Любомир Пархуць Збереження культурного ландшафту села Урич//Фортеця : збірник заповідника “Тустань”. – Л.: Простір-М, 2018. – Кн. 3. – C. 566.
- ↑ Любомир Пархуць Ландшафтно-просторовий уклад та архітектура села Урич// Фортеця : збірник заповідника “Тустань” : на пошану Михайла Рожка. – Л.: Камула, 2009. – Кн. 1. – С. 504-505.
- ↑ Любомир Пархуць Ландшафтно-просторовий уклад та архітектура села Урич// Фортеця : збірник заповідника “Тустань” : на пошану Михайла Рожка. – Л.: Камула, 2009. – Кн. 1. – С. 506.
- ↑ Любомир Пархуць Ландшафтно-просторовий уклад та архітектура села Урич// Фортеця : збірник заповідника “Тустань” : на пошану Михайла Рожка. – Л.: Камула, 2009. – Кн. 1. – С. 509.
- ↑ Любомир Пархуць Ландшафтно-просторовий уклад та архітектура села Урич// Фортеця : збірник заповідника “Тустань” : на пошану Михайла Рожка. – Л.: Камула, 2009. – Кн. 1. – С. 511.
- ↑ Любомир Пархуць Ландшафтно-просторовий уклад та архітектура села Урич// Фортеця : збірник заповідника “Тустань” : на пошану Михайла Рожка. – Л.: Камула, 2009. – Кн. 1. – С. 512.
- ↑ Любомир Пархуць Ландшафтно-просторовий уклад та архітектура села Урич// Фортеця : збірник заповідника “Тустань” : на пошану Михайла Рожка. – Л.: Камула, 2009. – Кн. 1. – С. 515.
- ↑ Любомир Пархуць Ландшафтно-просторовий уклад та архітектура села Урич// Фортеця : збірник заповідника “Тустань” : на пошану Михайла Рожка. – Л.: Камула, 2009. – Кн. 1. – С. 517.
- ↑ Любомир Пархуць Ландшафтно-просторовий уклад та архітектура села Урич// Фортеця : збірник заповідника “Тустань” : на пошану Михайла Рожка. – Л.: Камула, 2009. – Кн. 1. – С. 519.
- ↑ Любомир Пархуць Збереження культурного ландашафту села Урич//Фортеця : збірник заповідника “Тустань”. – Л.: Простір-М, 2018. – Кн. 3. – C. 571.