Архітектура фортеці Тустань
«Наскельне місто-фортеця Тустань посідає особливе місце у дерев’яному будівництві середньовіччя. Річ у тім, що до сьогодні не збереглося жодної споруди такого раннього періоду, побудованої з дерева. Залишки дерев’яних споруд середньовіччя, відкриті під час археологічних розкопок, дають небагато уявлень про їхній вигляд – з них можна довідатися про планування будівлі, але вони не дають достовірних відомостей про висотну структуру. Тому дерев’яне будівництво і на сьогодні залишається маловивченим.
Будівничі дуже вдало використали природний рельєф та скельні утворення, доповнивши їх дерев’яними спорудами для збільшення обороноздатності, і таким чином збудували неприступну фортецю. Скельні складки самі по собі утворюють потужні оборонні стіни, а проміжки між ними були перегороджені дерев’яними стінами, закривши можливі підступи до замку.
Там, де дерев’яні конструкції прилягали до скель, у камені видовбували спеціальні заглиблення – пази та вруби, щоб закріпити колоди у скелі. Ці сліди дозволяють нам сьогодні відтворити зовнішній вигляд фортеці XII–XVI ст., незважаючи на те, що самих дерев’яних конструкцій на скелях уже давно не існує. Лише на комплексі Камінь наскельного міста-фортеці Тустань таких слідів наскельної забудови досліджено понад 4000. Оскільки заглиблення видовбували лише під конкретні конструкції – стіни, перекриття чи дахи, вони дозволяють відтворити план споруди, її вертикальну структуру, місцезнаходження стін, перекритів тощо. Сліди також дозволяють відтворити товщину конструкцій, довжину елементів, характер забудови – тобто те, чого раніше не могли дати дослідження інших об’єктів.
«Оскільки об’єкт нестандартний, головний дослідник Тустані – М. Рожко розробив спеціальну методику дослідження. Cпершу було проведено архітектурно-геодезичних обміри, які дозволили зафіксувати сліди і відтворити за ними забудову. Згодом, було проведено археологічні дослідження, які допомогли встановити датування фортеці, а також розповіли про її мешканців»[1].
В результаті цих комплексних досліджень, Михайло Рожко систематизував та класифікував сліди на скелях, але виявилося, що їх «забагато» для того, щоб реконструювати якусь одну забудову. Проаналізувавши всі матеріали, дослідник виділив 5 періодів дерев’яної забудови Тустані, які датував ІХ – ХІІІ ст. Також Михайло Рожко припускав існування 6 та 7 періодів, які частково були виконанні в цеглі та камені[2].
Спочатку забудова «охоплювала лише дитинець і нечисленні оборонні споруди навколо нього, пізніше фортеця розбудовувалася, збільшувалась у висоті і освоювала вищі майданчики скельного комплексу.
Фортифікації
Оскільки Тустань була прикордонним пунктом Галицько-Волинського князівства то вона мала надійні фортифікації споруди. З трьох сторін скельний комплекс Камінь омивають три потоки. Потік Вороний, який омивав фортецю з півдня був перегороджений дамбою, щоб утворити став. Став сам по собі вже слугував природньою перепоною на підступах до фортеці. Поряд з ставом знаходилася перша в’їзна вежа, якою можна було в'їхати на територію фортеці. Дорога від вежі вела по дну рову. «Рів прокопано на схилі тому, що долина на той час була заповнена водою. Вал, утворений з викинутої з рову землі, виконував функцію греблі, що захищала шлях від розмивання водою. Археологічні дослідження показали, що на валу існували й додаткові дерев’яні конструкції»[3].
В урочищі Камінь-Гостинець вали мали природнє походження. «Можливо, вони також були задіяні в обороні дитинця, навіть без додаткових конструкцій ускладнюючи доступ ворога до укріплень, адже саме через хребет Гостинець, найімовірніше, відбувалася комунікація дитинця з основною дорогою»[4].
«Друга лінія оборони у вигляді дерев’яної стіни шириною 2,90 м, висотою 13 м починалася біля підніжжя Великого Крила. У місці стикання стіни зі скельним об’ємом в останньому вздовж усієї висоти стіни прорубали два вертикальних пази. Основою стіни була конструкція типу кашиці, що засвідчують сліди пазів, які не доходять до поверхні землі, та велике скупчення каміння»[5]. «Кашиці становлять собою дерев’яні стіни, які розміщені паралельно між собою на невеликій відстані, де кожний наступний
Поздовжній вінець перев’язаний з перпендикулярною короткою колодою. Середину кашиць заповнювали камінням, що забезпечувало міцність і масивність конструкції»[6].
Окремо слід відзначити «залишки кам'яної кладки стіни. Стіну булом муровано на основі вапняного розчину з домішками випаленої глини та вугілля. Також у розчині виявлено органічні домішки (кістки), що не розчинилися у вапні. Стіну було викладено порядово з каменів різних розмірів і вирівняно дрібнішими. «В конструкції стіни зафіксовано використання системи підпружних арок, що призначалися для рівномірного розподілу навантаження кам'яної кладки»[7].
«Кам'яна стіна розміщена між пазами в місці, де існувала зрубна дерев’яна». Таким чином «кам'яна стіна товщиною 2,5 м перекрила пази, вирубані на скелях для дерев'яних стін»[8]. Відповідно стіна в камені могла з'явитися лише після руйнації дерев'яних стін. Михайло Рожко датував зведення стін другою половиною ХІІІ ст[9]. Зруйнувалась стіна в другій половині 60 років ХХ ст.
В’їзд на дитинець
«Єдиним доступним входом на територію фортеці є розрив у скельних складках Великого і Малого Крила. Саме тут між скельною стіною Малого Каменю та Малим Крилом існував в'їзд на Дитинець»[10]. Наявні на скелях вертикальні пази дали змогу Михайлу Рожку реконструювати вигляд брами. Таким чином у внутрішнє подвір’я можна було потрапити через підйомний міст з надбрамною вежею. В ході археологічних розкопок перед Мали Каменем було виявлено стовпові ями від дерев’яного помосту-пандуса, який вів до брами[11].
Окрім брами, «між пазами поперечної стіни Великого Крила та вертикальними пазами Малого Каменю штучно утворено простір-прохід (хвіртку), що мав сприяти кращій комунікації оборонців із зовнішнім світом»[12].
Водне забезпечення
«Для забезпечення водою під час облоги фортеця мала криницю у підніжжі глибиною понад 30 м, видовбану у скелі. Існували і дві цистерни – на дитинці і на вершині, глибиною відповідно 14 і 4 м, у яких зберігали і дощову воду, і добуту з криниці. Існували спеціальні механізми підйому води нагору, а об’єм води у цистерні був достатнім для п’ятдесяти чоловіків на 250 днів»[13].
Цистерна на вершині Каменю (60 метрів на рівнем долини) була зведена біля обороного майданчику, який в ІІІ будівельному періорді був перетворений на вежу. Ця цистерна мала висоту 3,75 м і була збудована з тесаних блоків пісковику, щільно підігнаних один до одного і встановлених на вапняному розчині[14].
«Цистерна розміщена на південному схилі Каменю, на 3 м нижче від рівня Двору. Вирубаний об’єм цистерни складається з двох частин: верхньої, квадратної, пристосованої для наземної дерев’яної надбудови, та нижньої – власне самої цистерни для зберігання води. Загальна глибина цистерни становить 13,97 м. Ємність цистерни вирубано металевим інструментом з круглим загостренням, від якого залишилися чіткі сліди на скельних стінах – грубі сколи, рубка неакуратна, форма слабо конусоподібна, а загальне звуження коливається як в одну, так і в другу сторону від вертикальної осі. Нижню частину було заповнено хвоєю та гілками, засипаними піском, що не давало їм спливати на поверхню води (дубильні властивості хвої сприяли кращому зберіганню води)»[15].
«Криниця Тустані знаходиться в західній частині основи скельної групи Камінь. Майданчик, на якому розміщена криниця, зі східного боку обмежений скельним виступом, із західного – крутим схилом, в основі якого проходить сучасна ґрунтова дорога. Перепад висоти між рівнем дороги та верхньою частиною криниці становить 23 м. Перепад висоти між криницею та рівнем дитинця Тустані становить 24 м. Саме над шахтою криниці знаходиться т. зв. Внутрішній дворик – природна розщелина між двома виступами скелі. В його межах виявлено значну кількість видовбаних пазів, які вказують на характер дерев’яної забудови дворика. Очевидно будівничі, вибираючи місце для криниці, планували забезпечити подання води з неї безпосередньо до Внутрішнього дворика. Підтвердженням цієї думки може бути видовбана півшахта, яка фактично є продовженням криниці (близько 6 м висотою).
Криниця являє собою вертикальну шахту, вирубану в суцільній скельній пісковиковій породі. В плані вона має злегка еліпсоподібну форму, витягнуту по лінії північ-південь. На різних глибинах її діаметр постійно змінювався»[16].
«Існувала в Тустані і спеціальна система водовідведення. Для того, щоб дерев’яні конструкції не гнили, було вибудувано систему рівчаків, які відводили воду від стовпових та інших дерев’яних конструкцій аж до підніжжя скель» [17].
«У ХІІІ ст., в період її найбільшого розквіту, фортеця охоплювала всі можливі галереї та тераси від підніжжя до вершини. Висота суцільної забудови у внутрішньому дворику сягала 25 м, у п’ять поверхів, кожен висотою у 3,5–4 м, що є ознакою дуже високого рівня будівельної культури»[18]. «Висота внутрішнього приміщення кратна довжині навскісного сажня; аналогічно — розміри пазів і врубів кратні п'ядям, ліктям, сажням, що вказує на те, що будівничі користувалися давньослов'янською і давньоруською системою мір»[19].
Печерні приміщення Тустані
«Окрім слідів власне наскельної забудови у вигляді пазів, підрубок тощо, включає ще й декілька печер, серед яких є природні та штучні. Складним є питання часу створення та використання штучних печер. Свого часу типологію християнських печерних комплексів на території України та періодизацію історичного процесу утворення печерних монастирів на Русі розробив Т.А. Бобровський (1993). Згідно з цією типологією, перший, найбільш ранній період був пов‘язаний з виникненням на межі Х-ХІ ст. печерних храмів на місцях стародавніх язичницьких святилищ. Язичницькі підземні святилища, представлені невеликими природними гротами, пристосованими для культових цілей, в даний період були ―доопрацьовані та перетворені на монастирські комплекси з плануванням типу А-В (однокамерні печери та локальна група однокамерних печер) (Лядова, Нагоряни, Міжгір‘я (Монастирок), Бубнище, Ілів). Наступний період охоплює другу половину ХІ–ХІІ ст., і, можливо, пов‘язаний з місіонерською діяльністю найнижчих чернечих чинів. Ці комплекси, зазвичай, сусідили з великими населеними пунктами та відрізнялись складністю планування (Лядова, Бакота, Зимно, Василів, Непоротово, Розгірче, Бубнище, Нагоряни). Третій період – друга пол. ХІІІ – кін. XIV ст., пов‘язаний з монголо-татарською експансією. Для цього періоду характерне масове виникнення печерних монастирів – сховищ. З поч. XIV ст. виникає геть нова категорія печерних монастирів, пов‘язана з проникненням ісихазму – аскетичної християнської течії. Цей процес для заходу України охопив декілька сторіч – XIV-XVІІ ст. (Миколаїв, Березова, Бубнще, Страдч, Почаїв, Сатанів, Берізки Бершадські, Студениця, Сокіллець, Субіч, Окниця, Комарів, Бакота, Путна, Студениця, Оксанівка (Флеминда) та ін.).
Печерні приміщення Тустані нечисленні й могли бути створені як в найперший, так і в останній з періодів»[20]. Серед 3 печер Тустані, лише одна є повністю штучною. Вона знаходиться на Верхньому майданчику. Над входом до печери збереглися рівчаки для стоку води та одвірки. «У Внутрішньому подвір’ї під житло використано природну печеру, яку підрубали і розширили, що надало їй форму приміщення. Зі східного боку печери вирубано лаву, в центрі – заглиблення для вогнища. Біля входу в печеру залишилися сліди від дверних одвірків, врубаних у скельну основу»[21].
Скельні групи Острий Камінь та Мала Скеля
«На скельних групах Острий Камінь та Мала Скеля знаходилися дерев’яні наскельні укріплення, які найімовірніше мали характер сторожових пунктів на підступах до Каменя»[22]. «Завдяки географічному розташуванню з Острого Каменя та Малої Скелі було видно долину річки Стрий, і тому там раніше довідувалися про наближення ворога, про що повідомляли на Камінь. Для повідомлень існувала спеціальна система сигналізації, за якою можна було дуже швидко повідомити про небезпеку на велику відстань. Вдень сигналізували димом, вночі – вогнем, а коли видимість була відсутня, сигналізували звуком, зокрема рогом чи трембітою»[23].
[1] Рожко В. Тустань – унікальне місто-фортеця//Галицька Брама,2011. – №1-2. – С.2
[2] Рожко М. Архітектура та система оборони українських Карпат у княжу добу. – С.130
[3] Рожко М. Архітектура та система оборони… - С. 144
[4] Миська Р Погоральський Я. Нові археологічні дослідження Тустані//Фортеця, 2012. – Кн.2. – С.24
[5] Рожко М. Архітектура та система оборони… - С. 144
[6] Там само. – С.132
[7] Рожко М. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – С.196
[8] Рожко М. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – С.25
[9] Рожко М. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – С.196
[10] Там само. – С.109
[11] Рожко М. Архітектура та система оборони… - С. 178
[12] Рожко М. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – С.61
[13] Рожко В. Тустань – унікальне місто-фортеця//Галицька Брама,2011. – №1-2. – С.2
[14] Рожко М. Архітектура та система оборони… - С. 142
[15] Миська Р. Нові дані до історії наскельної фортеці Тустань. . – С.335
[16] Миська Р. Нові дані до історії наскельної фортеці Тустань… . – С.338
[17] Рожко В. Тустань – унікальне місто-фортеця//Галицька Брама,2011. – №1-2. – С.2
[18] Рожко В. Тустань – унікальне місто-фортеця//Галицька Брама,2011. – №1-2. – С.2
[19] Рожко М. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – С.139
[20] Рідуш Б. Проблема датування печер у Тустані//ІІІ міжнародна наукова конференція Пам’ятки Тустані в контексті освоєння Карпта у доісторичну добу та середньовіччі: проблеми їх збереження та використання. Збірник тез. – Львів, 2016. – С.123-124
[21] Рожко М. Архітектура та система оборони українських Карпат… – С.134
[22] Миська Р. Нові дані до історії наскельної фортеці Тустань… . – С.342
[23] Рожко В. Тустань – унікальне місто-фортеця//Галицька Брама,2011. – №1-2. – С.3