Історія фортеці Тустань
Фортеця, яка постала на скелях поблизу сучасного с. Урич Сколівського району Львівської області, не має безпосередніх аналогів на теренах України. «Споруджені з деревини фортифікаційні споруди цієї фортеці не збереглися дотепер, натомість збереженими є численні пази від дерев’яних конструкцій, заглиблені у скельні масиви. Повнота збереження пазів дозволяє не лише достовірно реконструювати обсяги фортечних будівель, але й навіть простежувати етапи формування фортеці, її поступової розбудови впродовж кількох століть. З іншого боку, фортеця Тустань – це не тільки скелі зі слідами пазів, це також залишки археологічних об’єктів, заглиблених у грунт, культурний шар різної потужності, як в міжскельному просторі, так і за його межами. Зрештою, дослідження попередніх десятиліть дозволяють розглядати Тустань як величний комплекс різноманітних споруд – фортифікаційних, житлово-господарських, комунікаційних, інженерних тощо, які характеризують пам’ятку як надзвичайний об’єкт» [1] національної спадщини.
«До нашого часу дійшла відносно обмежена кількість писемних матеріалів, пов’язаних із градом Тустань. Відсутні достовірні відомості про час і обставини його заснування»[2].
Найдавніша писемна згадка про Тустань знаходиться у праці польського хроніста Янка з Чарнкова який був підканцлером польського короля Казимира ІІІ. У своїй хроніці, яка охоплює події протягом 1363-1384 рр. серед міст і градів Руської землі, які наново укріпив король він згадує «Лямбург або Львів, місто Перемишль, місто і град Сянок, місто Коросно, гради Любачів, Теребовля, Галич, Тустань»[3].
Якщо Янко з Чарнкова нічого не згадує про захоплення Тустані, то інший польський хроніст Ян Длугош (1415-1480), прямо вказує на те, що у 1340 р. «Король Казимир протягом одного літа захоплює під свою владу всю Русь»: «Казимир... в день народження Іоанна Хрестителя рушив до Руської землі і там опанував міста і замки Перемишль, Галич, Луцьк, Володимир, Сянок, Любачів, Теребовлю, Тустань, інші руські міста і кріпості»[4].
Історики кінця ХІХ – початку ХХ ст. звернули увагу на те, що завоювання Казимиром таких великих території впродовж літо 1340 р. та ще й без союзницьких військ є малоймовірним[5]. Мирослав Волощук, дослідник русько-угорських відносин, звернув увагу на те, що у квітневій військовій компанії Казимира у 1340 р. брало участь угорське військо. Це виглядає цілком логічно, оскільки в результаті польсько-угорської династичної унії, угорський король вважався чи не найближчим союзником Казимира ІІІ. Угорські джерела містять згадки про участь своїх військ в подіях 1340 р. на Русі. Виходячи з цього, Мирослав Волощук висуває гіпотезу, «що протягом квітня-травня 1340 р. польські війська здобули Сянок, Перемишль і Львів, натомість у цей самий час угорський палатин Віллермо зайняв Тустань, Галич і, можливо, Теребовлю»[6].
Згадки цих двох хроністів вказують на те, що Тустань як оборонна фортеця вже існувала до її захоплення польським королем чи можливо угорським палатином Віллерманом у XIV ст. Про це свідчить і дані археологічних розкопків. Виявлені тут керамічні вироби археологи датують XII – першою половиною XIII ст[7].
Підтвердження того, що Тустань входила до Перемишльського князівства опосередковано маємо в листі краківського єпископа Петра від 1398 р. Своїм листом Петро розсуди в спір між перемишльським єпископством та галицькою католицькою архідієцезією. Згідно з цим листом Тустань поверталася під юрисдикцію перемишльського єпископства (раніше Владислав Опольський передав Тустань Галицькій архідієцезії. *Межі перемишльського єпископства співпадали з межами князівства).
Назва Тустань має праслов’янське походження[8]. Давнє народне тлумачення походження назви (зафіксоване польським істориком Станіславом Сарницьким 1585 р.) та сучасна усна традиція подають пояснення — «тут стати»[9].
З листом папи Боніфація ІХ* пов’язана найстаріша відома нам документальна згадка про Тустань. Так у листі від 1390 р. папа вказує про передачу Владиславом Опольським** міста Рогатина, замків в Олеську та Тустані, з округами, хуторами, майном і всіма угіддями, а також десятину солі у Дрогобичі та Жидачеві для новозаснованої Галицької католицької дієцезії[10]. Оскільки в листі згадується про надання Владиславом Опольським вищевказаних міст і замків, то очевидно, що існувала і більш рання згадка, а саме надання Владиславом Опольским замків Олесько, Тустань для Галицької архідієцезії. Це надання мало мати місце між 1375 (створення Галицької католицької дієцезії ) та 1387, тобто роками правління Владислав Опольського як короля Русі.
Напевно, після призначення Владислава Опольського королем Русі угорські залоги зайняли частину прикордонних міст і замків. На таку думку наштовхує те, що “після втечі князя Владислава Опольського угорські залоги утримували ще до 1390 р. передгір'я Карпат на Дністровському правобережжі з містами Жидачів, Тустань і, можливо, Стрий”[11].
На можливість епізодичного перебування польських або угорських гарнізонів у другій половині XIV ст. в Тустані з посиланням на А.Петрушевича, вказував і Михайло Рожко. Окрім цього, дослідник вказав на знайдені під час археологічних розкопок зразки наконечників стріл західноєвропейського зразка. Цим озброєнням можливо і користувався угорський або польський гарнізон[12].
Про угорський чинник в історії Тустані говорить також знайдена тут булава. Михайло Рожко приписував їй місцеве походження та пізніші дослідження більш схильні приписувати цій булаві угорське походження. Таким чином наявність цієї «булави може підтверджувати присутність угорської залоги в Тустані. Проте не можна виключати торгівельне чи трофейне її походження. Для вирішення цього питання необхідний подальший скрупульозний аналіз артефактів з Тустані із виділенням інших достовірних матеріалів угорського походження»[13].
Окрім оборонної Тустань виконувала і адміністративну функцію і була центром волості. Про це свідчить королівська дарча грамота на село Крушельницю від 4 листопада 1395 р. У ній вказується, що село Крушельниця Тустанської волості, надається в дар вірним слугам Івану та Даміану і їхнім синам з усім добром… з лісами, полонинами, нивами, сіножатями[14].
«Польський історик Пшемислав Домбковський, спираючись на всі доступні на той час матеріали, стверджує: «Цей повіт (тобто Тустанська волость.— М. P.), який, без сумніву, існував у XIV ст. біля стрийського, найправдоподібніше займав слабо заселену гірську країну, можливо від витоків р. Опору до Стрия, у східному напрямку аж до витоків р. Стрий і до державного кордону, до хребта Бескиду»[15].
Перемишльське князівство, до якого входила Тустань, «було багате покладами солі – тодішнього єдиного консерванта всіх харчових продуктів»[16]. Оскільки холодильників тоді не було, то м’ясо солили. Саме через це, «сіль була стратегічним продуктом і належала до експортного товару, монополію на який тримала княжа скарбниця, бо в інших землях Русі покладів солі не було»[17].
Припускаємо, що в цей час (ХІІІ ст.) фортеця вже відігравала роль митниці. «Через Тустань проходив торговий шлях із дрогобицьких солеварень на карпатські перевали до Західної Європи. На існування торгового шляху вказують топоніми Підгостинець, Гостинець, а також гора Товар. Купці везли сіль із Дрогобича через село Тустановичі, потім через Тустань і село Підгородці, яке було передмістям граду-фортеці, а далі долинами рік Стрий та Опір виходили до “воріт”* на перевалах»[18].
У вже згадуваній першій документальній згадці про Тустань – листі папи Боніфація ІХ до «перемишльського єпископа від 1390 р., де йдеться про надання новозаснованій Галицькій католицькій дієцезії. У фундації йшлося про юрисдикцію єпископа над містом Рогатин, градами Олеськом і Тустанню, про десятину прибутків в Дрогобичі та Жидачеві. Очевидно, що всі соляні джерела Галичини (в тому числі і дрогобицькі) та прибутки із них належали ще Володиславу Опольському як регалія, отримана ним у спадок від Галицько-Волинського князівства. Як випливає із вищенаведеного, дрогобицькі солеварні вже в XIV ст. мали велике економічне значення, що дозволяє припустити їх існування у значно раніший час»[19].
У люстрації Дрогобицької соляної жупи (1565р.) вказано, що “…у Тустані беруть мито від купців, котрі йдуть горами, минаючи Дрогобич”[20].
«Дороги були одним із головних пунктів торгової політики правителів середньовічних часів. У період панування польських королів у Галичині важливість торгових шляхів зумовлювало чинне законодавство. Відповідно до прийнятих на той час законів усі товари слід було возити тільки визначеними шляхами, на яких стояли митні пункти, де збирали мито. Право збирання мита надавали містам, великим феодалам, королівським адміністраторам. Митний збір призначався для ремонту доріг, мостів, гребель, хоча ці ремонтні роботи здебільшого здійснювалися за рахунок шарварків, тобто безоплатної праці селян, що відбували панщину. Крім того, король, князі чи правителі міста зобов’язувались організовувати безпеку на дорогах, охорону купців та їхніх товарів. Митниці були розташовані по цілому краю, як біля кордонів, так і в середині країни. Їх встановлювали там, де був найбільший торговий рух, тобто на головних дорогах, шляхах, трактах, де проходили купецькі каравани.
У XV–XVI ст. економічна та політична ситуація в Центральній Єв-ропі змінилася, що стало причиною зниження темпів розвитку соляних промислів у Галичині. Як результат цього зменшився обсяг вивезення солі з дрогобицьких жуп, однак купці продовжували через Тустань переганяти худобу і перевозити сільськогосподарську продукцію та інші товари у місця, де відбувалися ярмарки»[21].
У 1539 р. король на прохання Яна з Тарнова** дарує Миколаєві Блізінському та його спадкоємцям «фортецю Тустань, а власне лише скелю у стрийських горах поблизу кордону з Угорщиною». Вони зобов'язувались «власним коштом і заходами цей замок на згаданій скелі обороняти, відновити, укріпити і підтримувати в належному стані». Не відомо, чи була фортеця Тустань відремонтована та укріплена, проте 1541 р. Блізинський дарує село «Підгородці і фортецю Тустань» Янові з Тарнова[22].
«Про те, що Тустань добре знали в Європі, видно зі старовинних карт. З числа найдавніших доступних нам вона є на картах Гастальді (1548 р., у виданні 1560 р.) та Меланхтона (1554 р.). Перша найдетальніше з усіх виявлених локалізує град між двома гірськими хребтами (а не перед Карпатами, як на інших), вказує наявність перевалу. З найближчих українських міст на ній нанесені Самбір, Сіль (у наш час Стара Сіль.— М. P.), Жидачів, Долина, тобто відомі осередки видобутку та продажу солі»[23].
[1] Програма перспективних археологічних досліджень ДІКЗ «Тустань». – Київ, 2014. – 4 с.
[2] Рожко М. Архітектура та система оборони українських Карпат у княжу добу. – Львів, 2016 – С.112
[3] Рожко М. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – Київ: Наукова думка,1996. – 27 с.
[4] Там само. – С. 27
[5] Волощук М., Стасюк А. Про похід палатина Віллермана in Ruteniam у квітні 1340 р. – C.47
[6] Там само. – С. 51
[7] Миська Р. Нові дані до історії наскельної фортеці «Тустань». – С.336
[8] Рожко М. Архітектура та система оборони українських Карпат у княжу добу.– С.112
[9] Рожко М. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – С. 27
* Боніфацій ІХ – папа римський впродовж 1389-1404 рр. На час його понтифікату припав розкол в католицькій церкві, коли три особи одночасно називали себе справжнім папою Римським. Причиною розколу були радше політичні ніж теологічні мотиви. Цей конфлікт швидко переріс з церковної суперечки в дипломатичну кризу, яка поділила Європу. Світські монархи вибрали собі зручнішого папу. Боніфацій ІХ не зробив нічого, щоб ліквідувати розкол. В період його понтифікату процвітали непотизм, торгівля відпущенням гріхів і бюрократизм.
** Владислав Опольский - намісник угорського короля Людвіка І Угорського у Галичині (1372–1378 та 1385–1387, формально, як титулярний «Король Русі»).
[10] Там само. – С. 28
[11] Миська Р. Нові дані до історії наскельної фортеці Тустань. – С.341
[12] Рожко М. Архітектура та система оборони українських Карпат у княжу добу. – С. 213
[13] Миська Р. Нові дані до історії наскельної фортеці Тустань. – С.341
[14] Рожко М. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – С.30
[15] Рожко М. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – С.29
* Воротами в народі називали укріплення або заслони, які розташовувалися у горах на важливих шляхах.
[16] Войтович Л. Князь Лев Данилович – Львів, 2012. – С.17
[17] Войтович Л. Як харчувалася галицька еліта у XI-XIV ст.//Журнал Ї. - №73
[18] Пархуць Л. Шляхи сполучення Тустанні// Фортеця, 2012. – Кн.2. – С.42
[19] Петрик В., Петрик А. Дрогобицька жупа (солеварня) в світлі історичних та архітектурно-археологічних досліджень// Фортеця, 2012. – Кн.1. – С.476
[20] Рожко М. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – С.31
[21] Пархуць Л. Шляхи сполучення Тустанні// Фортеця, 2012. – Кн.2. – С.42,44
[22] Рожко М. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – С.31
** Ян з Тарнова – видатний державний, політичний, військовий діяч Польського королівства. Великий гетьман коронний (1527–1559). Придворний короля (з 1502). Каштелян войницький (з 1522), краківський (з 1536). Воєвода руський (1527–1535) і краківський (з 1535). Староста сандомирський, жидачівський, сондецький, городельський. Перший граф Священної Римської імперії в родині Тарновських (1547). Засновник міста Тернополя.
[23] Рожко М. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – С.30